Збіг?

Нещодавно зайшла в магазин і побачила там продавщицю дуже схожу на одну з моїх скульптур «Божевільна Грета». І мене захопила така радість!

Тепер я ходжу в цей магазин як в дитинстві до бабусі, коли тебе в п'ятницю забирають із садка і ведуть до бабусі на ночівлю. Ти весь тиждень чекав цього моменту і ось тебе ведуть, і ти в передчутті зустрічі і вихідних, і ось тебе приводять до бабусі і вона тобі теж рада на підтвердження твоєї радості.

Коли бачиш живих людей, схожих на твої творіння - це як клік.

Мені завжди подобалося розглядати людей у ​​віці. Тоді їхні риси вже стають їхіми придбаннями.
Адже в молодості тонкий стан, носик-качечка і півмісяцем бров - це ще не твої гідності - це творіння Боже, яке ти ще не заслужив, а тільки народився і виріс з ними.

Розумію Рембрандта. Якщо «Джерело» Енгра хочеться помацати, то у випадку з Данаєю виникає питання - що там відбувається? Що було до того моменту в який вона зображена і що буде після того як її запитальний жест буде задоволений? І, не дочекавшись відповіді, ми самі починаємо припускати можливі відповіді. Чи це не перфоманс?

Питання ці виникають не тільки тому, що ми знаємо сюжет. Поклади на її місце енгрівську юну діву і здасться, що вона просто сама з собою розмовляє, розігруючи свої фантазії.
Даная володіє простором навколо себе. І штори в ньому не випадкові, і служниця, і складки на простирадлах. А глечик в «Джерелі» можна замінити на кошик з виноградом і враження не зміниться.