Цебер дьогтю

Не хочу навіть думати про те як краще почати свою розповідь!
Хочеться написати просто гнівного, гнівного листа!
Мене звинуватили в плагіаті!
Мене ... в плагіаті ... мене - ходячу профспілку, яка несамовито бореться за чиї б там не було авторські права!
Мене, у якій крадуть роботи (по веб-дизайну) з регулярністю раз на рік (і це тільки ті випадки, про які мені стало відомо).
Мене, що вивчила це питання на стільки, на скільки це тільки могло бути можливо, керуючись просторами інтернету.
Втім, і правда, кого цікавить моя обізнаність в якихось питаннях? Справа не в ній, а в тому, що комусь захотілося поскандалити і цей хтось собі в цьому не відмовив.

Йдеться про мою роботу, наданої на конкурс ескізів для пам'ятника Небесної сотні (далі НС).
Звинувачення пред'явив якийсь Сергій Ш. з яким я раніше не спілкувалася, в майстерні у нього не була, взагалі не підозрювала про його існування, не кажучи вже про те, щоб цікавитися його творчістю.

В один з недільних вечорів мені подзвонив один з організаторів конкурсу і повідомив, що мені кинуто виклик. Потрібно з'явиться на зустріч з учасником конкурсу в орг. комітет для з'ясування предмета спору, що і було виконано з мого боку.

Виявилося, що позивач брав участь не тільки в конкурсі НС, але і в попередньому конкурсі АТО (разом зі мною). Зрозуміло, я про це не знала так як обидва конкурси анонімні.

Пікантна подробиця: на конкурсі АТО я голосувала ЗА його макет. Деяка схожість з його роботою була очевидна і для мене, але я побачила в цьому, скоріше, добрий знак, як погляд однодумця на загальну тему і тепер людина, за якого я голосувала звинувачує мене в непорядності.

Зрозуміло, він не знав, що я за нього голосувала, адже конкурси анонімні. Але ... які вже тут однодумці?



Мені було пред'явлено звинувачення в тому, що я вкрала його ідею. При чому, навіть не ту за яку я голосувала, а ту, з якою він виступав в одному з попередніх конкурсів, про який я й гадки не мала. Я знала тільки про цей, останній конкурс Небесної сотні, який був заявлений на 17 лютого, на який я принесла свою роботу в зал орг. комітету 30 грудня. І тільки в цей день я побачила його макет, і проголосувала за нього, навіть трохи зрадівши подібністю.

Наші макети готувалися на різні конкурси. Його макет поряд з моїм деревом брав участь в конкурсі АТО, а мій макет (схожий з його) готувався взяти участь в конкурсі Небесної сотні 17 лютого.

За словами очевидців, Сергій був вкрай агресивно налаштований на цю зустріч, готовий був, буквально, рвати і метати. Він був упевнений, що це провокація з наміром щось там у нього підірвати, я так і не зрозуміла в чому саме вона могла полягати, але суть не в цьому. Він був украй здивований, побачивши мене (як я вже казала, раніше ми не зустрічалися), мабуть мав намір зустріти очікуваного ворога, але "ворог" тобто я, виявився зовсім несподіваним. Я привела свої доводи, що включали голоси людей, готових засвідчити появу мого макета в залі комітету саме 30 січня, які особисто повідомили мені про час проведення конкурсу, які знали про те, коли саме я приступила до роботи і коли я її закінчила.

Звинувачення в плагіаті були зняті, але тут з'явилася нова тема - право першої публікації.
Його робота побачила світ раніше моєї. Організатори побоялися некоректного втручання журналістів, здатних роздути з мухи слона і, все ж, побажали перестрахуватися. Вони запитали у мене дозволу прибрати мою роботу з голосування. Я, вирішивши, що чесне ім'я мені дорожче ніж сумнівна перемога, погодилася це зробити. Подумаєш, ескіз, головне щоб це мерзенне слово плагіат, не вітало навколо мого імені. І як це я можу допустити, щоб через мене роздувся скандал навколо волонтерського руху?! Але якою же помилкою була моя згода! Тільки, йдучи до дому після зустрічі, я почала розуміти яку помилку зробила. По-перше, погодившись прибрати свою роботу з голосування, я як раз таки погодилася з обвинуваченням у плагіаті, хоча намагалася цього уникнути. Дозволивши сказати комісії, що моя робота може не брати участь в голосуванні я як раз таки дозволила згадати слово "плагіат" поруч з моїми ім'ям, адже вони ж запитають чому так?

У цей момент я зрозуміла, що питання авторських прав мною, все ще вивчено не до кінця. Я ж напевно знала, що ні у кого ні чого не крала, залишалося це довести і виступити з відповіддю перед орг. комітетом. Я провела дослідження в цьому питанні. Нижче наводжу свої доводи:

1. Звинувачення в плагіаті, пред'явлені мені - наклеп!
   
   
2. Моя робота, надана на конкурс Небесної сотні (далі НС) ніяк не повторює роботу Сергія надану на конкурс АТО.
   
   
3. Сам же Сергій Шауліс мене в цьому і не звинувачує. Він звинувачує мня в тому, що моя робота НС схожа на якусь іншу його роботу, яку він робив на якийсь попередній конкурс про який я й гадки не мала. Він стверджує, що та його роботи була в інтернеті, показав мені її на своєму смартфоні, але я навіть при бажанні не змогла знайти її в мережі.
   
   
4. З Сергієм раніше знайома не була, у нього в майстерні не перебувала, про його творчість не маю ні найменшого поняття.
   
   
5. Роботу Сергія присвячену АТО я вперше побачила, коли принесла свою роботу НС в орг. комітет на голосування перед Новим роком 30 грудня. Це можуть підтвердити як мінімум 5 осіб, голосами яких я заручилася (прізвища яких не згадую так як серед них є учасники конкурсу, а конкурс анонімний) і багато інших. Плагіату з мого боку не могло бути ні технічно, ні фізично, ні як взагалі.
   
   
6. Право першої публікації в нашому випадку не може бути застосовано. Воно може бути застосовано тоді коли мова йде:
   а) про патентування авторських прав і тільки в тому випадку якщо дебати відбуваються навколо однієї і тієї ж роботи. Наші роботи не ідентичні;
   б) про текстовий документ (статті, романі, публікації, ін.)
   
   
7. Плагіат розглядається за формою і за змістом. На заявленому конкурсі зміст апріорі однаковий - пам'ятник Небесної сотні. Це як би кілька авторів написали портрет однієї людини (академічна постановка). Хіба могли б їх роботи вважатися плагіатом? Ні! Їх розглядали б з точки зору почерку, ідеї, характеру, бачення автора і т.д. і т.п.
   
   

Моя робота навіть приблизно не нагадує роботу Сергія. Тематичні барельєфи не залишають сумнівів на рахунок того з чим бореться герой і про що взагалі йде мова в проекті.
Про що пам'ятник Сергія? Хтось із тих, хто голосував сказав, що його пам'ятник нагадує їм ДАп (Донецький аеропорт), але вони там були, а я ні і, швидше за все, ні коли його не побачу, і моя дитина не побачить, і покоління які прийдуть за нами.
Про що їм буде говорити пам'ятник Сергія?
Побитий доходяга, який вилазить з під бетонних плит - ну я так бачу, маю право між іншим. Хто він? Що робить? Навіщо?

Якщо у когось, все ж є спокуса викрити наші роботи в схожості через наявність в них "борця з плитами" то давайте почнемо з цих прикладів:



Хоча ... це не найкращий приклад. Все таки різниця в століття - Дюрер XV ст. Доре XIX ст.
Але можна навести приклади ближчі за часом:



Значно більш близькі за часом роботи. При чому 2 з них навіть встановлені в одному місці. Так, в одному випадку лев, а в іншому морський мешканець, ну так і моя робота не на 100% повторює макет опонента.

Мене "заспокоїв" один зі знайомих мені учасників конкурсу, який сказав: "І у вас плагіат і у Сергія плагіат. Ви обоє повторили Босфорської Геракла".
Я була дещо шокована таким оборотом так як ні про якого Босфорського Геракла я до нині не чула. Зрозуміло, я в черговий раз образилася і сказала, що не бачу сенсу далі продовжувати займатися скульптурою так як моє ім'я заплямоване незмивною ганьбою. На що мій знайомий відповів: "Тю! Через це ?! Та мене знаєте скільки разів самого в плагіаті звинувачували? А плагіат Рідного взагалі не площі стоїть!)))"



На Босфорі була, чесно. Коли з'явилася скульптура Босфорської Геркулеса я не знаю. Її автором є Гіннес Серран Паган, уродженець Сует (1949р.). Цей твір належить до другої половини XX століття і міг просто не входити в наш курс історії мистецтв (або я щось пропустила). Його навіть у Вікіпедії ще немає, хоча сайт я знайшла http://www.serran-paganart.com/ мені сподобалося, у нього і інші роботи не менше харизматичні. Але я не знала про нього до тих пір поки не отримала звинувачення і не стала шукати в інтернеті подібні запити.

Ну і, продовжуючи тему Самсонов, поглянемо не проблему ще й в такому ракурсі ...



Готуючи цей матеріал, я хотіла привести в приклад ще сонми Венер і одалісок, але думаю, що це вже зайве.
Історія зачепила мене не стільки докором в схожості з кимось, не тим, що я не оригінальна та ще й недоосвічена (ну не всі існуючі скульптури в світі я вивчила), а тим, що плагіат - це звинувачення в непорядності. Це ніби то я взяла і просто скопіювала, що не замислившись над вирішенням самостійно, знехтувала власною гідністю, понадіявшись видати чужі ідеї за свої власні.

Ще, мене дещо збентежила реакція колег. Якщо вас самих не раз звинувачували, то закон про авторське право, патентування і плагіаті повинен у вас від зубів відскакувати, щоб комар носа не підточив, щоб ні хто навіть думати не смів, що можна ось так просто взяти і ляпнути в чийсь адреса "у нього плагіат".

Може бути так відбувається тому, що до сьогоднішнього часу дійсно, вся скульптура раелістіческого зразка ... зроблена? Вперше я про це задумалась, коли ліпила свого Камбербетча, а потім дізналася, що його портрет на повний зріст виконав музей мадам Тюссо. Так що, якщо навіть і не зроблена то 3D принтер за нас її доробить)) Настав час змінювати формат на щось більш інтерактивне. Тому мені моє дерево дорожче.

Скульптура чи живопис. Що досконаліше?

Багато сперечаються про те, що досконаліше, скульптура чи живопис. Скульптура - це жива форма в той час як намальована форма - це всього лише імітація. Але скульптурі неможна задати стан за допомогою освітлення, вона завжди залежна від того світла, що є на даний момент в приміщенні. Тому ми можемо стверджувати, що скульптура і живопис - це різні рівні абстрагування. Тобто завдання, яке в живописі можна вирішити одним шляхом в скульптурі можна вирішити іншим. І тут у гру вступає момент раціональності - що і де зробити простіше?

Наведу приклад.

 

Припустимо перед нами стоїть завдання зобразити портрет якоїсь літературної героїні зі своїми переживаннями.

У живопису, для передачі характеру крім фізіогноміки не гріх навіть прибрехати з кольором волосся. Якщо до скорботи більше піде темний або тьмяний колір (що не є синонімом слова "не гарний"), а для радості більш світлий і радісний то в скульптурі у нас зовсім немає кольору як інструменту (фарбовану скульптуру я зараз розглядати не хочу). Картина дає нам в розпорядження і такі зовнішні фактори як освітлення. Можна залити полотно сонцем або навпаки загнати у темряву і вихопити променем світла хоча б і одне тільки око моделі. У скульптурі ми позбавлені такої розкоші. Та й порушення анатомії навіть у реалістичного живопису нам зійде з рук більшою мірою ніж в реалістичній скульптурі. У приклад приведу "Царівну лебідь" Врубеля. Такі величезні очі, на мою думку, практично не життєздатні (це як лялька Барбі. Якщо її оживити то пересуватися вона зможе тільки рачки). Можна виконати скульптурний портрет Врубелевської героїні строго по літері картини і героїня буде прекрасна, але це буде вже не зовсім реалізм. Таку модель можна буде запідозрити в інопланетному походженні. Та я вважаю, що Врубеля не дуже засмутило б таке походження його героїні так як у багатьох його роботах присутнє щось не земне. Але, те що в живопису можна видати за алегорію, в скульптурі, часом буде виглядати занадто буквально і, якщо скульптор бажає внести образність в своє творіння то йому доведеться користуватися іншими засобами ніж живописцю. Можливо, заради цього доведеться навіть переступити через грань реалізму.

 

Я переконалася в цьому, коли спробувала зліпити з пластиліну портрет врубелівське Лебеді. На той момент реалізм був мені ближчий і я не наважилася порушити закони анатомії навіть заради портретної схожості. Однак, навіть тих коштів, які вписувалися в реалізм вистачило для того щоб створити трепетний образ моєї дівчини Ельфа.

 

Виставка в ХНУРЕ 2016

6 квітня відкрилася виставка скульптури та живопису в ХНУРЕ. Я вже згадувала про це в своєму блозі, але не можу не приділити цьому окрему увагу. Хочеться висловити подяку організаторам виставки. Аліна Храпчінская зібрала під склепінням ХНУРЕ прекрасну експозицію, яку так і хочеться назвати колекцією, на стільки гармонійно виглядали роботи. Настрій був піднесений. Погода була за нас. Перші промені весняного сонця заливали аудиторію, завдяки чому моя робота "Промінь сонця" виглядала так ніби була створена саме для цієї виставки.

Це наші прекрасні організатори: зліва директор музею, а праворуч галерист Аліна Храпчінська.

Це той захоплюючий момент, коли твої роботи подобаються. Це прекрасно! Це те заради чого, власне, все ...

Тут я навіть щось віщаю.

 

А це, власне, роботи.